Коли скандал навколо хмельницьких МСЕК та доларових матраців родини Круп гримів на всю країну, здавалося, що епоха елітних державних інвалідів безславно добігла кінця.
Проте сувора реальність українського судочинства швидко довела, що перемогти чиновницьку солідарність набагато складніше, ніж ліквідувати чергову комісію. Поки звичайні ветерани місяцями оббивають пороги лікарів, цілі відділи обласного Пенсійного фонду — установи, яка сама ж ці виплати і нараховує — тріумфально повертають свої безстрокові групи через адміністративні суди, перетворюючи державну боротьбу зі зловживаннями на комедію процедурних помилок. .
В ГО ЖАР дослідили як чиновники успішно відсудили назад усе, що нажили непосильною непрацездатністю.
Жовтень 2024 року. Під час обшуків у керівниці Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи правоохоронці знаходять мільйони доларів готівкою. Україною розлітаються фотографії її чоловіка Володимира, який лежить на ліжку, вкритому доларовими купюрами. Невдовзі з’ясовується, що родина Круп володіє значними статками, а десятки прокурорів Хмельниччини натомість мають інвалідність. Країну охоплює скандал, який зрештою призводить до ліквідації системи МСЕК. Тоді здавалося, що доля принаймні основних фігурантів тієї історії буде вирішена дуже швидко.
Минає майже два роки. Вересень 2026-го. Той самий Володимир Крупа (на фото зверху) збирається за кордон на медичне обстеження. Разом із ним планує поїхати син Олександр — колишній очільник Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області. Про ці плани їхній захист повідомляє під час засідання Вищого антикорупційного суду й просить дозволити обом чоловікам брати участь у наступному засіданні дистанційно. Суд клопотання задовольняє.
Ця новина знову привертає увагу до родини Круп. І не дарма. Бо за два роки після гучних обшуків історія з інвалідностями посадовців виявилася чимось значно більшим, ніж просто скандал із прокурорами та заможною родиною Круп. Після розголосу розпочався масштабний перегляд раніше встановлених інвалідностей. Частині посадовців групи скасували, однак вони почали оскаржувати ці рішення в судах — і нерідко вигравали. Причому суди переважно оцінювали не те, наскільки обґрунтованим був первинний медичний висновок, а законність процедури перегляду.
Перевірки зачепили працівників митниці, податкової, Держпродспоживслужби, Держгеокадастру та інших державних установ. Але особливу увагу привернули посадовці установи, яка сама призначає пенсії за інвалідністю, — Пенсійного фонду. Ми дослідили судові справи щонайменше одинадцяти чинних і колишніх працівників його обласного управління, які оскаржували скасування своїх груп інвалідності. Більшість із них — керівники управлінь і відділів. І майже всі мали безстрокову II групу інвалідності.
Чимало з цих посадовців оформили інвалідність ще до повномасштабного вторгнення, коли отримання групи ще не пов’язували з мобілізацією. Не для всіх пенсійників, на противагу прокурорам, очевидною була й значна матеріальна вигода. У цій історії, швидше, йдеться про належність до певної соціальної групи, де інвалідність — щось на кшталт обов’язкового додатка до посадового статусу.
Давня дружба і міцні зв’язки
Довідка: До 2025 року інвалідність в Україні встановлювали медико-соціальні експертні комісії (МСЕК). Вони визначали групу, причину та строк інвалідності. На підставі їхніх висновків Пенсійний фонд призначав і розраховував пенсії за інвалідністю. Із 1 січня 2025 року МСЕК ліквідували, а їхні функції передали експертним командам лікарів у медзакладах. Водночас призначення та виплата пенсій залишилися за Пенсійним фондом.
Згідно з матеріалами судових справ, щонайменше восьмеро з одинадцяти посадовців Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, які згодом судилися через скасування інвалідності, отримали її до 2020 року. У той період обласне управління ПФУ очолювала Ольга Заярнюк, яка керувала установою з початку нульових. За словами одного з наших джерел у Пенсійному фонді, Крупа та Заярнюк підтримували приятельські стосунки.

Є й інша деталь, яка привертає увагу. Молодший син Ольги Заярнюк Іван, суддя Господарського суду, також має інвалідність, і у зв’язку з цим фігурував в історії з отриманням автомобілів на пільгових умовах. Від 2018 року пенсію за інвалідністю отримує і невістка Ольги Заярнюк Аліна, яка до 2025 року працювала у Головному управлінні Пенсійного в Хмельницькій області.

Ще промовистіший факт — старший син Ольги Заярнюк Тарас Заярнюк впродовж 2023 року працював лікарем… Хмельницької обласної МСЕК. Тої самої, яку тоді очолювала Тетяна Крупа. На момент публікації, за даними наших джерел у медичних колах, які захотіли лишитися не названими, Тарас Заярнюк не працює на вищезазначеній посаді. До речі, старший син пенсійниці теж отримує пенсію за інвалідністю. Колишня дружина Тараса Заярнюка, ендокринологиня Світлана Заярнюк, і зараз працює лікаркою експертної команди та теж отримує пенсію за інвалідністю.

Після звільнення Ольги Заярнюк, у листопаді 2020 року, керівником обласного Пенсійного фонду став Олександр Крупа та очолював його до жовтня 2024 року. Таким чином, родина Круп, втративши “свою” на той момент людину у Пенсійному, не лише не загубила свій вплив, але й навіть поглибила контроль над вкрай важливою установою.
Керівниця та її підлеглі
Восьмеро працівників, які підтверджено отримали інвалідність до 2020 року, мали II групу, яку ще й у низці випадків встановили безстроково — без необхідності регулярного повторного огляду МСЕК. Що ж означає II група інвалідності? Якщо дуже спрощено, це коли людина через захворювання чи травму має не просто проблеми зі здоров’ям, а суттєві труднощі у повсякденному житті. Наприклад, їй значно складніше самостійно пересуватися, обслуговувати себе або працювати. Водночас II група не означає повної непрацездатності: людина може працювати, зокрема за спеціально створених умов.
Цікаво й те, що за часів керівництва Ольги Заярнюк чимало згаданих посадовців отримували службові нагороди. У переліку відзначених працівників на сайті обласного Пенсійного фонду є прізвища восьми з одинадцяти посадовців, інвалідність яких згодом переглянули. Зокрема, у 2019 році нагородили начальницю управління застосування пенсійного законодавства Оксану Телячу та очільницю управління обслуговування громадян Наталію Дубчак. По дві відзнаки отримали четверо посадовців: Оксана Рибчинська, яка керувала юридичним відділом, а згодом управлінням (2003 і 2009 роки); Людмила Питлик, яка працювала на керівних посадах у підрозділах нарахування та виплати пенсій (2014 і 2019 роки); Віталій Глухов, який очолював підрозділи автоматизованого обліку (2009 і 2013 роки), та Галина Костюк, яка працювала на керівних посадах у підрозділах інформаційних технологій (2008 і 2014 роки). Серед нагороджених також Юлія Ковальчук — на той час заступниця начальника відділу організаційно-інформаційної роботи (2012 рік), та Валентина Чубар — начальниця управління кадрового забезпечення (2013 рік). Оскільки кандидатури на нагородження зазвичай подає або погоджує керівництво установи, це може опосередковано свідчити про прихильність до цих працівників.
Серед одинадцяти посадовців, які судилися через скасування інвалідності, є троє, чиї прізвища раніше фігурували в іншому гучному скандалі навколо обласного Пенсійного фонду. Це Оксана Теляча, Наталія Дубчак та Леся Бондаренко.
Схема з преміями та суди
У 2020 році правоохоронці викрили ймовірну схему привласнення премій працівників обласного пенсійного фонду. За версією слідства, тодішня керівниця установи Ольга Заярнюк разом із головною бухгалтеркою Ларисою Мельник організували систему, за якою підлеглим нараховували премії за умови повернення частини грошей керівництву. Для збору готівки з районних підрозділів, як стверджували правоохоронці, використовували навіть службового водія Пенсійного фонду. Лише за червень і липень 2020 року, за даними слідства, таким чином зібрали понад 211 тисяч гривень. Під час обшуку кабінету Заярнюк вилучили 74 тисячі гривень і 29 тисяч євро.

У кримінальному провадженні фігурували також начальниця управління застосування пенсійного законодавства Оксана Теляча, начальниця управління обслуговування громадян Наталія Дубчак та заступниця начальника управління, начальниця відділу методології та організації роботи з обслуговування громадян Леся Бондаренко. Відомо, що Заярнюк, Телячу, Мельник та Дубчак суд тимчасово відсторонив від посад. Телячій обрали нічний домашній арешт, Заярнюк, Мельник та Дубчак — заставу. Процесуальний статус Бондаренко невідомий. Саме після цього скандалу Ольга Заярнюк залишила посаду очільниці Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області. Не працює в установі від початку 2022 року й колишня головна бухгалтерка Лариса Мельник. Тим часом після 4-річної перерви, знову поновилися судові засідання у справі про ймовірне привласнення премій.
А от якщо ви думаєте, що скандал поставив крапку і в кар’єрах Телячої, Дубчак та Бондаренко, то помиляєтеся. Всі залишилися на керівних посадах і беруть участь у публічних заходах Пенсійного фонду. Наприклад, Бондаренко взяла участь в онлайн-зустрічі з підприємцями у 2025 році, а Теляча та Дубчак зустрічалися зі студентами під час Дня відкритих дверей в установі у 2026-му. Ми спробували з’ясувати, яким чином Теляча та Дубчак повернулися на свої посади, надіславши запит до Головного управління Пенсійного фонду. Але на момент публікації відповідь так і не надійшла.

Отож, нагадаємо, ці три посадовиці згодом опинилися серед тих, хто через суд домагався скасування результатів перегляду власної інвалідності. І для всіх трьох це скасування стало успішним.
Як все відбувалося
Оксана Теляча отримала II групу інвалідності ще 17 грудня 2015 року. Спочатку її встановили на певний строк — до 1 січня 2019 року. Однак уже 31 липня 2017 року Хмельницька міська МСЕК встановила їй ту саму групу безстроково. Лесі Бондаренко безстрокову II групу інвалідності встановили 13 жовтня 2017 року. Наталії Дубчак II групу встановили 14 серпня 2019 року. І одразу ж безстроково. За словами Наталії Дубчак, вона надала Інституту всі необхідні висновки і особисто була на обстеженні в Дніпрі.
“Їздила туди, була госпіталізована на п’ять днів. Під час обстеження в мене взяли лише аналіз сечі та кров із пальця. Ні на додаткове МРТ, ні на будь-які інші обстеження мене ніхто не направляв. Оцінювали лише ті документи, які я на той час привезла із собою. І за результатами того нібито огляду мене визнали здоровою. Відповідно, я з цим рішенням не погодилася і звернулася до суду”, — розповіла Дубчак в розмові із журналістами ЖАР.INFO.
Після рішення РНБО від 22 жовтня 2024 року, яке передбачало масштабні перевірки раніше встановлених інвалідностей посадовців, справи трьох пенсійниць потрапили на перегляд. У випадку Телячої та Бондаренко перевірку проводили на виконання листів СБУ та ДБР, у випадку Дубчак — після звернення ДБР.
Як і Дубчак, Теляча та Бондаренко із цим не погодилися й звернулися до суду. І тут з’ясувалося, що перевірки мали суттєві процедурні проблеми. Зокрема, інвалідності переглядали заочно — без особистої участі посадовиць та проведення медичного огляду. Теляча стверджувала, що її взагалі не повідомили про засідання експертної команди, тому вона не могла надати додаткові медичні документи чи пройти обстеження. Сам Інститут у суді не заперечував, що розгляд відбувався без неї, але наполягав: у певних випадках перевірку можна проводити за наявними документами.
Суд звернув увагу, що в протоколі засідання експертної команди не зазначили навіть форми проведення розгляду та причин відсутності Оксани Телячої. Ба більше, під час судового процесу виникли труднощі з отриманням документів від Інституту: суд двічі їх витребовував, а у вересні 2025 року постановляв тимчасово вилучити докази через державну виконавчу службу.
У справі Наталії Дубчак суд також встановив проблеми з процедурою перегляду. Окрім заочного розгляду, питання виникли до самої підстави перевірки: суд дійшов висновку, що лист ДБР не був належною процесуальною підставою для її проведення в застосованому порядку.
Схожою виявилася й історія Лесі Бондаренко. Її інвалідність переглянули на підставі листів СБУ та ДБР, датованих листопадом 2024 року. Експертна команда дійшла висновку, що встановлена ще у 2017 році безстрокова II група інвалідності була необґрунтованою, позаяк виявлені порушення здоров’я не відповідали критеріям для її встановлення.
Однак під час судового розгляду з’ясувалося, що Бондаренко належно не повідомили про перевірку, а рішення ухвалили без нового медичного обстеження. Суд також звернув увагу, що листи СБУ та ДБР не є процесуальними рішеннями, які могли б слугувати належною підставою для такої перевірки. Інститут посилався ще й на постанову слідчого від 31 січня 2025 року, проте не зміг довести, що саме на її підставі переглядали інвалідність посадовиці.
У підсумку всі три посадовиці виграли суди. 29 жовтня 2025 року Хмельницький окружний адміністративний суд скасував обидва рішення експертної команди щодо Оксани Телячої. Суд окремо наголосив, що порушення її права на участь у перевірці не можна вважати суто формальним. У справі Наталії Дубчак суд також скасував рішення про позбавлення II групи. Центр оцінювання функціонального стану особи подав апеляцію, однак апеляційний суд залишив рішення першої інстанції без змін. 20 квітня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд задовольнив і позов Лесі Бондаренко, визнавши протиправним та скасувавши рішення експертної команди від 19 лютого 2025 року про позбавлення її II групи. В апеляції цю справу вже не розглядали.
І тут, як і випадку з прокурорами, суди не встановлювали, чи справді стан здоров’я Телячої, Дубчак та Бондаренко відповідав II групі інвалідності. Вони оцінювали законність процедури, за якою раніше встановлені групи скасували. Зокрема, у справі Телячої суд прямо зазначив, що не може оцінювати медичну обґрунтованість висновку експертної команди, бо не є спеціалізованою медичною установою.
Однак скасування рішень експертних команд не означало автоматичного поновлення пенсій. Адже після перегляду інвалідності Пенсійний фонд припинив виплати: Телячій — із 1 квітня, Дубчак — із 1 липня 2025 року. Тож обидві знову звернулися до суду. Цього разу — проти Пенсійного фонду, в якому самі обіймають керівні посади.
Історія Оксани Телячої мала ще одну особливість. Пенсійний фонд не лише припинив їй виплати, а й визначив, що за попередні роки вона отримала близько 695 тисяч гривні пенсії понад належну суму. Ці гроші фонд вирішив стягнути з посадовиці.
У суді посадовиця домагалася поновлення пенсії та скасування цієї заборгованості. 16 квітня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд частково задовольнив її позов: визнав протиправною відмову Пенсійного фонду поновити виплати, зобов’язав відновити їх із 1 квітня 2025 року та скасував рішення про стягнення понад 695 тисяч гривень.
Наталії Дубчак також довелося судитися за поновлення пенсії. Відповідачами у її справі стали головні управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській та Хмельницькій областях. 5 червня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд повністю задовольнив її позов. Суд визнав протиправною відмову в поновленні пенсії та зобов’язав Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області відновити виплати з 1 липня 2025 року. Крім того, Пенсійний фонд зобов’язали прозвітувати про виконання рішення.
Проте в обох випадках ПФ не погодився з рішеннями судів першої інстанції та подав апеляційні скарги. У справі Телячої та у справі Дубчак апеляційні суди відкрили провадження і призначили розгляд у письмовому порядку. 21 жовтня у справі Телячої та 28 жовтня у справі Дубчак Сьомий апеляційний суд у Вінниці визнав, що Пенсійний фонд у Дніпрі безпідставно не поновив пенсію посадовицям. Наталія Дубчак прокоментувала це так.
“Станом на сьогодні (розмова відбулася 4 листопада 2026 року. — Ред.) пенсію мені ще не поновили. І я знову звернулася із запитами на публічну інформацію до двох управлінь — того, де я працюю, і до Дніпра, щоб з’ясувати, на якій підставі мені досі не поновлюють виплати, попри рішення суду”, — прокоментувала Наталія Дубчак.
Судитися з Пенсійним довелося і третій фігурантці справи про премії — Лесі Бондаренко. На відміну від Оксани Телячої та Наталії Дубчак, які вже отримали рішення судів першої інстанції щодо пенсійних виплат, у справі Лесі Бондаренко 31 серпня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження. Вона оскаржує дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області й вимагає зобов’язати управління вчинити певні дії. Водночас з оприлюдненої ухвали не зрозуміло, яке саме рішення Пенсійного фонду вона оскаржує та чого конкретно вимагає від відповідача.
“Це моє особисте питання. Я не вважаю, що я маю вам це розголошувати”, — так прокоментувала нам Леся Бондаренко свій позов.
Поспілкуватися з Оксаною Телячою на тему її позовів нам не вдалося. Спочатку вона послалася на участь в нараді, згодом її номер вже не відповідав.
Вісім інших історій
Інші вісім посадовців Пенсійного мали дуже схожі із фігурантками кримінального провадження судові історії. Усі вони оскаржували скасування інвалідності й виграли суди першої інстанції. І знову не тому, що суди підтвердили обґрунтованість встановлених груп, а через порушення процедури їх перегляду.
Наприклад, Оксані Рибчинській та Юлії Ковальчук, які отримали безстрокову II групу інвалідності у 2016 та 2017 роках відповідно, її скасували 16 і 17 січня 2025 року. Однак постанови слідчого ДБР, на які посилався Інститут, датовані лише 31 січня. Тобто документи, якими обґрунтовували перевірки, з’явилися приблизно на два тижні пізніше за їхні результати. Обидві посадовиці виграли суди: у справі Рибчинської це рішення підтвердила апеляція, а скаргу Інституту у справі Ковальчук повернули через неусунуті недоліки.
Начальнику управління інформаційних систем та електронних реєстрів Віталію Глухову запропонували пройти медичне обстеження до 18 березня 2025 року, але інвалідність скасували ще 26 лютого — не дочекавшись завершення встановленого строку.
“Інститут повідомив із запізненням набагато. І відповідно зняли просто групу без обстеження. Я так розумію, просто зняли і все”, — прокоментував Віталій Глухов, додавши, що подальших обстежень у зв’язку зі скасуванням групи він не проходив.
Зрештою Глухов виграв суд, а апеляція залишила це рішення без змін.
Через процедурні порушення суди також скасували рішення експертних команд щодо Оксани Лагдан, Тетяни Бондарчук, Валентини Чубар та Галини Костюк. Усі четверо мали безстрокову II групу інвалідності. Причому у справі Лагдан суд навіть оштрафував Інститут за ненадання витребуваних документів, а у справі Костюк встановив, що перевірку провели заочно, без належного повідомлення та медичного обстеження, на підставі листа ДБР, який не був належним процесуальним документом.
Інститут оскаржував ці рішення. У справі Бондарчук апеляцію програв, а справи Лагдан, Чубар та Костюк перебували на апеляційному розгляді за останніми знайденими нами документами.
Окремо вирізняється Людмила Питлик — єдина серед згаданих посадовців, якій встановили не II, а III групу інвалідності. Причому одразу безстроково, у серпні 2022 року, вже після звільнення Ольги Заярнюк з посади керівниці обласного пенсійного фонду. У січні 2025 року цю інвалідність скасували за результатами заочної перевірки, ініційованої листом ДБР. Питлик також виграла суд, а Інститут оскаржив рішення. Тепер справа вирішуватиметься на апеляційному рівні.
“Він (Інститут. — Ред.) мене ніяк не повідомив. Вони мене не запрошували. Додаткові документи надати не пропонували”, — зазначила Людмила Питлик, додатково пояснивши деталі свого стану здоров’я.
Умови праці та матеріальна вигода
Ми також поцікавилися у чинних працівників Пенсійного фонду, як встановлена інвалідність впливала на умови їхньої роботи. Адже II група не означає повної непрацездатності, однак залежно від стану здоров’я людині можуть рекомендувати певні обмеження чи спеціальні умови праці.
Відповіді виявилися різними. Леся Бондаренко запевнила, що жодними особливими умовами праці чи додатковими пільгами у зв’язку з інвалідністю не користується. Водночас наголосила, що отримувала групу як фізична особа, а не як посадовиця.
Наталія Дубчак розповіла, що після перенесеної операції медики рекомендували їй уникати психоемоційних перевантажень. Проте, за її словами, робота в Пенсійному фонді пов’язана зі значним стресом. На момент нашої розмови посадовиця, за її словами, перебувала на лікуванні. Віталій Глухов зазначив, що через стан здоров’я йому не можна підіймати важке.
Оксана Рибчинська та Валентина Чубар відмовилися обговорювати ці питання, пославшись на конфіденційність інформації про здоров’я. Оксана Теляча попросила зателефонувати пізніше через нараду, однак повторно зв’язатися з нею не вдалося.
Інвалідність, а радше — пенсії у зв’язку із нею – приносила посадовцям Пенсійного фонду ще й матеріальну вигоду. Ми підрахували, скільки пенсійних виплат вони отримали від часу встановлення інвалідності. До розрахунку включили сімох чинних працівників установи. Жоден із них ще не досяг пенсійного віку, тож ці виплати пов’язані саме з інвалідністю. Ще четверо посадовців звільнилися після 2022 року.

Реванш
Отже, як і у випадку з прокурорами, відбувся своєрідний реванш: посадовці Пенсійного фонду через суди домоглися скасування рішень про позбавлення їх інвалідності. Причому переважно не тому, що суди підтвердили обґрунтованість встановлених груп, а через порушення, яких припустився Інститут у Дніпрі.
Але є й інший бік цієї історії. Немає підстав стверджувати, що всі ці інвалідності були фіктивними. Принаймні частина посадовців розповіла про перенесені операції, лікування та обмеження, пов’язані зі станом здоров’я. І хоча самі ці розповіді не підтверджують обґрунтованості саме II групи, вони свідчать, що за кожним рішенням могла стояти реальна медична історія.
Натомість Інститут, який мав перевірити законність і обґрунтованість раніше встановлених інвалідностей, у багатьох випадках припустився грубих процедурних порушень. Вірогідно, під час масштабної перевірки рішення ухвалювали поспіхом, не забезпечуючи належного індивідуального розгляду. У результаті під скасування могли потрапити як необґрунтовано встановлені групи, так і цілком законні.
Позицію Міністерства охорони здоров’я України щодо процесу скасування Інститутом груп інвалідності з’ясувати не вдалося — відповідь на наш запит про коментар станом на дату публікації не надійшла.
Та навряд чи цю історію можна розглядати окремо від багаторічних зв’язків між керівництвом обласного Пенсійного фонду та МСЕК. Особливо з огляду на те, що йдеться про установи, одна з яких встановлювала інвалідність, а інша — призначала на її підставі пенсії. Наскільки ці зв’язки могли впливати на рішення щодо конкретних посадовців — питання, на яке судові процеси відповіді не дають.
Така концентрація людей із встановленою інвалідністю серед посадовців Пенсійного порушує й інше питання: чи не було для працівників установи отримання групи інвалідності доступнішим, ніж для пересічних громадян? Особливо враховуючи багаторічні тісні зв’язки між Пенсійним фондом та МСЕК. Адже десь у паралельній реальності роками люди без зв’язків натрапляли на труднощі під час проходження комісії, необхідністю збирати численні документи та доводити свої обмеження за станом здоров’я. Особливо ця проблема загострилася під час повномасштабної війни, коли навіть військовослужбовці після тяжких поранень, контузій або загострення хронічних захворювань нерідко змушені були долати складний шлях до встановлення інвалідності. На цьому тлі кількість посадовців однієї установи, які отримали групи, переважно безстрокові, щонайменше викликає запитання про рівність доступу до цієї процедури.
Тож питання не лише в тому, чи обґрунтовано посадовці отримали свої групи. А й у тому, чому держава, на тлі грандіозного скандалу взявшись перевіряти можливі зловживання, не змогла провести цю перевірку так, щоб її результати бодай витримали судовий контроль.